Віктор КУЧЕРУК
Пам’яті полеглих
Налий мені солодкого вина,
Щоб голова нестямно не боліла, —
Щоби пішла зі спогадів війна,
Немов утома, після сну, із тіла.
Присядь, мій друже, також край стола
І помовчи в підступному смерканні, —
Допоки тане свічечка мала,
З вогнем зустрівшись вперше і востаннє.
Але не думай звично про своє
В притулку спорожнілої хатинки,
Де вечорами сумно заграє
На протягах віконних павутинка.
Народжені наругами орди,
Летять до нас вони з-за небокраю, —
І дивна злука — музики й біди,
Нестерпним болем душі розпікає.
23.01.16
Війна
Вона мене на клоччя рвала,
Душила, різала, пекла, —
Коли встеляла сніг розталий
«Гвоздик» розпечена зола.
Літали кулі десь поодаль,
Снарядам «Градів» навзамін, —
І тхнув війни скорботний подих
Нестерпним смородом руїн.
Війна мене донині кличе,
Тривогу в душу несучи, —
Її озлоблене обличчя
Удень я бачу і вночі.
Вона, безмовно, ніби мука,
Котру нічим не проженеш,
До мене тягне хижі руки,
Закіптявілі від пожеж.
Війна, байдужо та уперто,
Не відступає ні на мить, —
Адже, осколками роздерте,
Судомить тіло і болить…
18.12.15
