Ініціатива Вишгородської РДА зі створення на базі району універсальної моделі правового й соціального супроводу заробітчан привернула увагу парламентарів
Марина КОЧЕЛІСОВА, Антон СЕНЕЙКО
ФОТО — Антон СЕНЕЙКО, спеціально для «Вишгорода»
Громадські слухання «Внутрішня трудова міграція – причини її виникнення й наслідки» (див. публікацію «Не чужі на своїй землі» — «Вишгород» № 48 від 28.11. 2015 р.), проведені за ініціативою радника голови Вишгородської райдержадміністрації з питань захисту прав найманих працівників Степанії Сідляр, отримали несподіване продовження. Порушена на них проблематика зацікавила представників депутатського корпусу Верховної Ради України. Особливо увагу деяких обранців привернула ініціатива, висунута головою Вишгородської РДА Олександром Горганом, щодо створення на базі району універсальної моделі соціальних гарантій заробітчанам, яку можна успішно застосовувати в усіх регіонах України.
Україна — лідер постачання робочої сили в Європу
Але розмова з народним депутатом, членом Комітету ВРУ з питань євроінтеграції Оксаною Юринець, зважаючи на злободенність питання, мимоволі вийшла далеко за рамки регіонального пілотного проекту.
— Пані Оксано! Чимось символічно, що через тиждень після громадських слухань і перед нашою зустріччю Парламент 5 листопада ухвалив багатостраждальний Закон «Про зовнішню трудову міграцію». Нарешті на 25-му році Незалежності у нас вперше юридично визнали поняття «трудовий мігрант». І все одно закон, на який стільки років чекали, експерти вже охрестили куцим, оскільки він не враховує чимало проблем. Зокрема, зовсім проігноровано інтереси внутрішніх заробітчан. Чому депутати залишили їх за бортом правового й соціального захисту?
— Питання внутрішньої трудової міграції потребує окремого розгляду. А цей закон — перша ластівка. Нехай не досить досконалий, але головне — він визначив юридичний статус заробітчан та закріпив їхні права на належні умови праці, соціальне страхування, медичний захист, возз’єднання сімей.
Понад два десятиліття держава вперто закривала очі на велику армію вітчизняних гастарбайтерів, яка з року в рік через неналежні економічні умови тільки зростала. Міграція з країни досягла таких масштабів, що на заробітках нині перебуває ледь не третина працездатного населення. Для багатьох українців – це вже спосіб життя, й іншого вони для себе не бачать. За даними Європейської комісії з питань міграції та біженців, ми стали лідером у постачанні робочої сили в країни Євросоюзу. Але, на відміну від громадян інших держав, наші заробітчани до 5 грудня були абсолютно безправними.
Зрозуміло, один закон вирішити усі проблеми не здатний. Але він відчиняє двері для формування державної міграційної політики.
90-95% молоді мають «валізні» настрої
— І скільки ще років, враховуючи прикру тенденцію, потрібно нашій владі, аби на рівні держави запустити ще й дієву програму соціального супроводження заробітчан?
— Повинна бути політична воля керівництва країни. Ми маємо не просто визнати, що державна політика у цій сфері не встигає за динамікою процесу, а й невідкладно долучитися до роботи. Переносити на майбутнє немає коли. Нас припирають до стінки страшні цифри. За дослідженнями Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», 90-95% студентів, кваліфікованої молоді хоче виїхати з країни, не бачачи тут для себе перспектив.
— До речі, відомий британський економіст та консультант МВФ Едвард Хью ситуацію з трудовою міграцією у нас, особливо серед молоді, охарактеризував як одну з найдраматичніших у Європі. За його оцінками, якщо оперативно не застосувати в економіці екстраординарних дій, спрямованих на захист власних трудових резервів, то вже в найближчі десятиліття Україна може зникнути з географічної мапи.
— Сподіваюся, до таких сумних наслідків не дійде. Але, справді, ситуація непроста. Ми повинні якнайшвидше створити в країні привабливу економічну площину з гарними робочими перспективами. Для мінімізації масштабів «braindrain» («витоку мізків») необхідні структурні зміни на всіх рівнях.
Кілька паразитів блокують усю роботу в країні
— І що або хто заважає?
— Група паразитів при владі. Якщо прагнемо реальних, а не «паперових» реформ, то зміни починати слід із себе. Щоб мати чисте подвір’я, я його замітаю. У моїх батьків – 2,5 га землі. Ми їз 6-ї ранку виходили на город, аби мати врожай. Я все життя вчилася, недосипала, щоб бути корисною й робити те, що вмію. Батьки ж, незважаючи на вік, а мама — на онкологічну операцію, яку перенесла 7 років тому, по сьогодні працюють у полі.
А в Україні багато хто йде до влади, та ще й під патріотичними гаслами, щоб украсти комунальне майно, привласнити землю, паразитувати на суспільстві. Знаєте, для чого у нас реально затверджують державні програми? Візьмемо, для прикладу, антиалкогольну. Група чиновників відвідають кілька сіл, виступлять, проведуть концерт, випустять дешеву брошурку, а більшу частину коштів привласнять. Програми здебільшого запускають не для вирішення питань, а для швидкого способу збагачення.
Кілька паразитів присмокталися й блокують усю роботу в країні. Відтоді, як люди обрали мене до Верховної Ради, я тільки й чую в спину, що я — випадкова людина, неякісний депутат, нездара. І так характеризують кожного, хто прагне хоч щось зробити для виборців, країни. Такі люди — «несповна розуму», «чужинці», зайві».
Зізнаюсь: у свої 37 років за рік депутатства я посивіла і вперше почала фарбуватися. Це не робота на країну, на народ, це — суцільні нерви, стреси. Скажімо, ЄС виділяє Україні на розвиток 38 млн євро. Я рік б’юсь і не можу витягти 3,8 млн грн із бюджету на реставрацію національної святині — Жовківського замку, який розсипається на очах. Гальмує одна людина… І через одну людину в Україні заблоковано масу найнеобхідніших проектів, спрямованих на розвиток. Я відкрито в телеграмі на ім’я цієї людини пишу: «Ти «профукаєш» країну». І такої думки у нас багато хто. Це абсурдно, коли перспективи держави залежать від одного чи кількох чиновників.
Не від хорошого життя в нас люди покидають надовго сім’ї, їдуть на заробітки, а молодь прагне втекти. Міграція — це індикатор внутрішнього стану суспільства. Мені інколи стає не по собі. Два роки минули від Євромайдану, де за цивілізоване майбутнє віддала своє життя Небесна сотня, а в нас більшість на виборах продовжує голосувати у стані стокгольмського синдрому. Цей феномен виражається в тому, що мучителі знущаються над людиною, ґвалтують її, а вона знову й знову обирає мучителів. І ситуація від цього щораз тільки ще більше погіршується.
Вишгородська ініціатива — перспективний проект
— І які кроки слід здійснити, щоб потік мігрантів менше шкодив країні?
— Міграція — не катастрофа. Через неї проходило чимало країн, які сьогодні самі стали магнітами для мігрантів — Італія, Німеччина, Франція, Мексика, інші. Слід дотримуватися мудрої стратегії, використовуючи плюси й нівелюючи мінуси міграції.
Саме українським заробітчанам ми повинні вклонитися, оскільки вони фактично є рятівниками національної економіки. Їхні фінансові вливання (а вони щороку надсилають в Україну 6,5-7,5 млрд євро) втричі перевищують прямі іноземні інвестиції. Крім того, міграція є найбільш дієвим засобом для отримання нових знань, досвіду, світогляду. Це додатковий ресурс для розвитку, інновацій. Не є трагедією, якщо молодь, отримавши освіту в Україні, поїде на стажування за кордон, де здобуде додаткову кваліфікацію, навички. Готові для запуску відповідні програми. Але ми повинні зробити все, щоб життєві інтереси молодих фахівців залишалися тут. От, якщо жодні інтереси на батьківщині не тримають — це втрата. Кожна держава мріє про те, щоб її найталановитіші, найрозумніші, найпрацьовитіші громадяни працювали саме на її розвиток. Бо саме такі люди є її найголовнішим капіталом.
Так само в зоні опікування держави повинні бути й внутрішні мігранти. Внутрішня міграція — реальний природний відбір. Винаймають найкращих, а найгірших відсіюють. Тому держава повинна потурбуватися про цивілізований правовий простір, а не кидати заробітчан напризволяще. І в цьому контексті ініціатива керівництва Вишгородської РДА — запустити в своєму регіоні пілотний проект універсальної моделі правового та соціального захисту — заслуговує тільки на підтримку.
Заробітчани потребують опіки
— А не вийде так, що, як і чимало прекрасних ініціатив в Україні, ця перетвориться в голос волаючого в пустелі?
— Навпаки. Якщо проект доведе свою живучість, то на його базі можна підготувати законодавчі ініціативи, розробити та зініціювати через Міністерство соціальної політики комплексну програму. Поки керівництво держави пробуксовує, саме на рівні районів можна розгорнути різні форми кооперацій, особливо в напрямку вирішення наболілих проблем. Наприклад, Львівська область уже 10 років активно співпрацює з Німеччиною в рамках транснаціональних зв’язків. Нині роблю все, щоб до співпраці долучилася й Київщина. Є можливості запустити спільні проекти із зведення соціального житла, гуртожитків із підвищеною комфортністю, щоб заробітчани не тинялися по вагончиках та бараках. Кооперація сприяє скорішому створенню спільних електронних баз даних, що дозволить контролювати переміщення заробітчан і, в разі чого, вчасно надавати допомогу.
На ринку все більший простір завойовує новий тип людей — конкурентоспроможних, незалежно від того, у своїй країні вони працюють чи за її межами. Країна поступово повертається до того, що, якщо хочемо мати фахових працівників, мусимо їх учити, забезпечувати найнеобхіднішим, турбуватися про їхнє здоров’я, дозвілля. Інакше бізнес занепаде. За кордоном давно існує практика, коли через відповідні служби зайнятості мігранти отримують повноцінну інформацію не тільки про легальні можливості працевлаштування, а й про умови праці та проживання. Якщо ми прагнемо, щоб нас не вважали нацією мігрантів, пріоритетним для української влади має стати промоція пошанування гідності та захист прав її громадян.
