01.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Не звик, щоб із мене робили дурня

2

Микола НАГОРНИЙ,
пенсіонер, інвалід війни ІІ групи,
мешканець вул. Б. Хмельницького, 8, кв. 10
ФОТО — родинний архів Нагорних, спеціально для «Вишгорода»

Вже і не знаю, куди звертатися. Остання надія — на міську газету.
Третього жовтня мені на телефон прийшло повідомлення про те, що надійшла пенсія, яку отримую у вишгородському відділенні одного з банків. Пішов туди разом із дружиною.
Із банкомату кілька купюр прямо вилетіли. А остання – закрутилась і застрягла. Ми, було, хотіли її витягнути, але побоялися порвати. Аж раптом купюру вмить затягнуло назад у банкомат.
Біля нього залишилась дружина, а я пішов покликати когось із працівників, аби допомогли нам «визволити» купюру. Виявилось, треба писати заявку. Зробила це сама працівниця.
У цей час прийшли інкасатори. Один із них відкрив банкомат і щось поклав до кишені. Я не можу стверджувати, що «мою» п’ятсотку, бо не бачив її. Може, то був ключ…
Що б там не було, але всередині банкомату ніяких грошей не виявили.
Я залишився без значної частини й без того невеликої пенсії. Проте працівники банку запевняли: не хвилюйтесь, кругом відеокамери – все вияснимо.
А за кілька днів я знову отримав повідомлення. Зрадів. Думаю, таки розібралися. Тож прийшли мої кровні. Але зміст СМС-ки залишався мені невідомий — вона була англійською.
Коли її прочитали у відділенні банку, сподівання відразу розвіялися: повідомлялося, що грошей моїх нема…
Тепер відправили чергову нашу заявку в центральний офіс банку. І ми чекаємо на справедливу відповідь. Бо ж навіть не тримали в руках тих 500 гривень, що є вагомою часткою пенсії, яка майже вся витрачається на ліки: я переніс два інфаркти та операцію на серці.
Я ніколи ні в кого нічого не вкрав, нікого не обдурив. І навіть, якщо моїх грошей ніхто не поверне, не хочу, щоб із мене робили дурня.
Я прожив непросте життя, багато чого переніс у дитинстві, в юності, багато років чесно трудився… Моє рідне село Ядлівка Баришівського району, де народився в 1941-ому році, все дотла спалили німці (це півтори тисячі дворів). У цей час мій батько був на фронті, а матір із нами, шістьма дітьми, забрали на примусові роботи до Німеччини. Там ми були до 1945-го. Разом із братом пасли гусей. Пам’ятаю, двійко з них поцупив шуліка. То нас так побили, що ми майже місяць були недіє-здатні.
Нас звільнили поляки. Німці тоді тікали, хто куди. А ми з матір’ю чотири доби переховувались у канаві з водою. Тоді я дістав запалення легень і дуже довго і тяжко хворів.
… Після десятирічки працював у м. Тімертау (Карагандинська область) на будівництві металургійного заводу. А вже в 1963-ому — у Вишгороді, в ЖКО, згодом — в Інституті надтвердих матеріалів (м. Київ).
Інвалід війни, маю другу групу інвалідності. І от сьогодні опинився в такій непривабливій ситуації.
Від редакції. Ми разом із Миколою Івановичем побували у відділенні банку. Все, що він розповів, банківські працівники знають. І відправили чергову заяву свого клієнта до центрального офісу банку (що розташований не у Вишгороді) — для більш докладного дослідження. Термін розгляду — 30-45 днів. Чекатимемо відповіді разом із шановним вишгородцем.