06.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Сильна духом із Горностайполя

1

Вікторія ШМИГОРА
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, архів родини Вознюків

У неї очі 19-літньої. Глибокі та блакитні, наче літнє небо в сонячну погоду. У свої 90 років Ольга Федорівна Вознюк добре справляється із домашніми клопотами та запевняє, що секрет довголіття простий — доброта і порядність.
Ольга Вознюк народилась 22 липня 1925 року у с. Горностайполь на Київщині. Батько та мати працювали у колгоспі. У родині окрім Олі було ще двоє дітей — старші брати Микола та Іван.
Нелегкі випробування випали на долю Ольги Федорівни.
Війна розпочалась, коли вона закінчила сім класів. У 17 років дівчину забрали до Німеччини на примусові роботи. Там пробула три роки. Зі сльозами на очах згадує сьогодні той час. Поруч не було ні рідних, ні близьких. Сама, немов придорожня стеблинка. У тендітної дівчини не вистачало сил на важку фізичну роботу. Хазяйка, у якої вона працювала, поскаржилась, і Ольгу забрали у робочий табір. «Нас вели під охороною зі зброєю. Я боялась, щоб мене не били, бо за найменшу дрібницю непокори дуже сильно били… Хазяїн мені сказав, щоб я нічого не їла, бо одна дівчина гірко поплатилась за три картоплинки…», — розповідає бабуся.
Серед непроглядної пітьми і сіре здається проблиском надії. Таким світлом одного разу для Ольги Федорівни став німецький поліцай. Він забрав дівчину і відвів у їдальню. Там вона залишилась працювати. Господар, лях, перевів її на легшу роботу — варити каву. Сказав, щоб трохи цукру залишала собі, мовляв буде копієчка на платтячко та інший одяг — вона ж молода дівчина.
Згодом Ольга потрапила до Угорщини. Звідти попросилась на потяг, який перевозив верстати в Україну. Так дісталась до рідного Горностайполя.
Батько дівчини — Федір Андрійович — помер ще до війни. Вітчим ставився до неї, як до рідної. Брати повернулися з війни, але рано пішли з життя…
Через рік після свого повернення Ольга на вечорницях познайомилась із молодим, симпатичним хлопцем Семеном. А через два місяці вони одружились.
Переїхали до Вишгорода (жили на Водогоні). Жінка працювала завгоспом у дитсадку, потім — завідуючою магазину, а згодом перейшла на станцію «Водогону» машиністом. Через рік сім’я отримала квартиру у Вишгороді.
Із чоловіком Семеном Івановичем прожили 57 років. Виховали двох дітей сина Миколу та доньку Лідію.
«Ми разом добре жили, — не стримує сліз Ольга Федорівна. — Важко без нього. Лежу і плачу…»
Свою любов Ольга Федорівна вкладає у трьох онуків та п’ятьох правнуків.
Щороку родина збирається традиційно у домі бабусі Ольги на День Перемоги та день її народження.
Цього року у липні жінці виповнилося 90 років. Вітали рідні, друзі. Завітав і депутат Віталій Кутаф’єв, бо такі люди, як Ольга Вознюк, справді заслуговують шани.
Багато чого змінилося за довгі дев’ять десятиліть життя Ольги Федорівни Вознюк, але її перлини мудрості, працьовитість, відданість — це ті незмінні цінності, що передаватимуться нею як найдорожчий скарб — від покоління до покоління.