Галина МАКАРЕНКО
ФОТО — Галина МАКАРЕНКО, Олександр КОНОНЕНКО, спеціально для «Вишгорода»
Шостий Міжнародний духовний фестиваль народної пісні та ручних ремесел, що проходив у Межигір’ї, зібрав 470 учасників з України та близького зарубіжжя.
Наш район представив чимало цікавих дорослих і дитячих колективів, а крім того, сцену фестивалю підкоряли представники й інших районів Київської, Одеської та Житомирської областей, Києва, Коростеня, Польщі.
Як на мене, то журі, у складі якого були видатні діячі культури та мистецтва, відомі артисти, нелегко було визначити переможців серед талановитих виконавців у шквалі різноголосся, сплеску емоцій, виплетених віночком народних та духовних пісень. Очевидно, передбачаючи це, організатори свята і вирішили вручити всім аматорам грамоти за участь у конкурсі. А учасникам, які прибули на фестиваль з інших регіонів, — ще й прапор із гербом Межигір’я. До речі, презентував герб один із його авторів та організаторів фестивалю Геннадій Ніколаєнко — дружні оплески стали підтвердженням того, що виконаний у традиційних українських кольорах, герб припав усім до вподоби.
Митці ручних ремесел представили на фестивалі найрізноманітніші роботи — українські вишивки, втілені в картинах, рушниках, сорочках, кофтинах та сукнях, мальовані картини, поробки з дерева, прикраси, плетені меблі… Представлені тут були і традиційні українські напої з меду, книги українських видавництв.
Фестиваль був цікавий і зустрічами з неординарними особистостями.Наприклад, Дмитро Піркл — звичайний житель Дніпропетровська з незвичайною професією — медальєр. На його роботах викарбувані українські гетьмани, Роксолана, Пилип Орлик… На Межигірському фестивалі він представив одну з останніх своїх робіт — календар «Києво-Межигірський Свято-Преображенський монастир у поштівках і фото кінця ХІХ-початку ХХ століття».
Теплий сонячний день, який подарувала на день фестивалю осінь, ще більше додав святкового настрою і учасникам, і глядачам. І одні, й інші з вдячністю сприймали турботу організаторів свята — біля сцени були виставлені столики, лави (щоправда, з часом вони всі передислокувались у тінь), а ще – тюки сіна, які теж слугували оригінальними лавами, на яких із задоволенням розмістились глядачі. Була і холодненька водичка, і гарячий чай — кому чого запраглось, і смачна юшка та куліш. Основні турботи щодо організації фестивалю взяли на себе громада «Межигір’я» та благодійний фонд «Покоління».
Втім, усе це, так би мовити, навколофестивальні нюанси. Головна ж мета фестивалю, що проходив на території зруйнованого козацького Межигірського монастиря, за ідеєю його організаторів, — відродження духовності в українському суспільстві. Подібні фестивалі підносять патріотичний дух, об’єднують громаду, розширюють діапазон сприйняття історичної спадщини як фактора, яким можна і треба пишатись.
Така духовно-патріотична нотка прослідковувалась під час усього дійства. На відкриття фестивалю настоятелі храмів Вишгородщини урочисто відслужили молебен во здравіє всіх учасників і гостей фестивалю, за утвердження миру в нашій Україні, за здоров’я усіх воїнів і в пам’ять про тих, хто віддав за Україну своє життя. А представники юного покоління Вишгородщини внесли до сцени прапор України — аби замайорів він кольорами синього неба і золотого поля, утверджуючи духовне піднесення.
Конкурс проходив у кілька етапів. Спочатку виступали дитячі колективи, потім — академічні та народні хори, фольклорні колективи, народні ансамблі та гурти. Глядачі щиро аплодували за кожен виступ, тішачись і від дитячої безпосередності, і від натхненності церковного піснеспіву, і від жартівливої пісні, щиро проникаючись болем від тривог і переживань матері і коханої за долю воїна-сина, воїна-коханого…
А журі все ж довелося вибирати. Серед дипломантів конкурсу – і колективи Вишгородщини: фольклорний ансамбль «Співаночка» Вишгородського міського центру творчості «Джерело» (третє місце), народний аматорський хор «Співоче поле» з села Гаврилівка (розділив перше місце з київським народним хором «Надія»), фольклорний колектив «Золотий вік» Вишгородського територіального центру соціального обслуговування та районного будинку культури (друге місце), фольклорний колектив «Новопетрівчаночка» (третє місце).
Як зауважують організатори, фестиваль, безперечно, вдався на славу, адже представлені були найрізноманітніші зрізи творчості нашого талановитого українського народу. Багато було дітей, які щиро віддавались українській пісні. Хоча й трохи було прикро, що у такий погожий і благословенний день глядачів було менше, ніж сподівались. А, може, багато хто просто ще не доріс до сприйняття важливості таких заходів, через які відбувається об’єднання громади, через які відроджується дух українства, через які Україна, вбираючи славетний дух козацтва, відновлює свої сили і розправляє крила…Страуси і «хонки», споглядати на які багато хто їде у Межигір’я, – теж частина нашої історії, хоча зовсім і не славетної. Та в першу чергу Межигір’я — це джерело духовної сили і хай саме цим воно нас і збагачує, бо наша козацька слава, як звучало під час фестивалю, не на папері писана…
* * *
Другий рік поспіль, — у журі Він проходить вже вшосте, і другий рік, — безпосередньо в колишньому «лігві» Яйоннуковича, але сакральному для українців місці, — території зруйнованого козацького Межігірського монастиря. Завдяки меценатам Валерієві Виговському, нащадкові славного гетьмана, і Геннадію Ніколаєнку. Цього року у журі, — керівник славнозвісного гурту «Козацькі забави», народний артист України Андрій Верес, народна артистка України, співачка і журналіст Тетяна Негрій, заслужена артистка України Тетяна Халаш і голова журі, засновник і керівник Вишгородського широко відомі муніципального хору «Коралі» Леся Потіцька. Ведучі — народний артист України Олексій Богданович і артистка Олена Івасіва.
