Галина МАКАРЕНКО
ФОТО — автор, спеціально для «Вишгорода»
Межигір’я знов у центрі уваги громадськості: хто стане тут новим господарем, чи зможе українська спільнота врешті-решт відродити цю святиню, яка впродовж багатьох віків була центром духовного, культурного і політичного життя Київської Русі?
Учасники «круглого столу», що відбувся у районній бібліотеці для дорослих, переконані в одному — колишній Межигірський монастир має бути відновлений як духовний і історичний осередок українства. Адже тільки за умови відродження духовної спадщини можливе справжнє відродження України.
Ініціаторами «круглого столу» «Межигір’я — духовний спадок українців» стали працівники районної бібліотеки для дорослих та Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування, запросивши до розмови небайдужих до історичної та духовної спадщини вишгородчан.
Працівники бібліотеки Галина Дмитренко, Ольга Будко та Юлія Брушневська перегорнули перед учасниками зібрання сторінки історії Межигір’я.
Впродовж майже дев’яти віків монастир був духовним, культурним і політичним центром української землі, мав статус військового монастиря Запорозької Січі. Тут творилися літописи, переписувалися книжки, сюди на прощу приходили православні з усіх куточків Київської Русі. Тут свого часу кілька разів побував Тарас Шевченко, слухав розповіді місцевих селян про життя ченців та козаків, які приходили сюди доживати віку, і відгукувався на них своїми поетичними та художніми творами. Славилось Межигір’я цілющою водою з Дзвонкової криниці і надзвичайно міцною цеглою «межигіркою», що вироблялась на керамічному заводі.
Монастир не раз був зруйнований, але кожного разу, як фенікс, поставав з попелу у новій величі і красі — про це дбали і великі князі землі української, і запорожці, і всі православні, відчуваючи духовну потребу в цій святині. Сьогодні Межигірський монастир — на порозі своєї нової історії: висловлюються чимало пропозицій щодо влаштування тут розважального центру, навчального чи реабілітаційного центру учасників АТО, притулку для дітей-сиріт чи одиноких старих людей. Є вже й кілька пропозицій про передачу території церкві, відбудову зруйнованих культових споруд.
— Межигір’я має належати не якійсь одній особі, навіть юридичній. Воно повинно належати і слугувати всій українській спільноті, — зауважив голова правління благодійного фонду «Покоління», депутат Вишгородської міської ради Валерій Виговський. — Наш фонд уже дещо зробив у цьому напрямі — подали клопотання до Міністерства культури про внесення Межигір’я до державного реєстру: це дасть змогу розпочати проведення археологічних робіт і реальне відродження монастирських будівель. Проблеми з відновленням будівель не буде, адже всі креслення збереглися в архівах. Однак потрібно підійти до питання всебічно, обговоривши його за участі духівництва, науковців, місцевої влади, керівництва профільних міністерств, і ми ініціюємо подібне обговорення.
«Хай течуть джерела Дзвонкової, оживе забуте і святе. Серце України молодої знову в Межигір’ї розцвіте» — ці слова місцевої поетеси Ольги Дяченко стали, по суті, підсумком розмови за «круглим столом»: всі учасники висловлювали думку, що саме за таких умов — духовної святині — має бути відроджене Межигір’я, і уповноважили бути їх представником у цій справі Валерія Виговського.
— Валерій Павлович вже й зараз докладає багато зусиль до відродження національних традицій Вишгородщини, її історичної спадщини і, зокрема, відновлення Межигірського монастиря. Завдяки йому і наші підопічні долучились до ознайомлення з пам’ятниками історії та культури нашого краю, побували у Межигір’ї та в Каневі на могилі Тараса, — наголосила завідуюча відділення Вишгородського територіального центру Ірина Войтенко і вручила Виговському подяку від імені територіального центру.
