03.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

В студентські роки попрацював на Донбасі й у Криму





Василь БУТКЕВИЧ

Прочитав розмову сторінки з альбому Епохи (шп. 4-5 газети «Вишгород» № 18’ 201) — і спогади «нахлинули». Спочатку про аварію на ЧАЕС. У 2009 році на зустрічі з нагоди 50-річчя закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук один із наших випускників розповів, що в 1986 р. він працював у комісії з радіологічного дослідження і вирішення долі забитої великої рогатої худоби із господарств відселених із 30-тикілометрової зони відчуження АЕС.

Туші забитих тварин завантажували в залізнично-дорожні рефрижератори, які прямували в невідомому для них напрямку. Після кількох місяців сперечань члени вищезгаданої комісії не узгодили і не підписали необхідних паперів про використання тут забитої худоби, тобто невідомо куди поділися забиті тварини.

Тепер декілька слів про Крим і Донбас.

У 1957 році після закінчення третього курсу нас — 225 студентів — було направлено у два радгоспи Попаснянського р-ну тодішньої Ворошиловградської (нині — Луганської) області. Це був період, коли керівник нашої держави М. С. Хрущов побував у США в господарстві фермера Тарсита по вивченню досвіду вирощування зернової кукурудзи — і розпочалася кампанія з розширення посівів цієї цінної кормової культури.

У радгоспі «Врубовка» нас (5 навчальних груп) поселили в службових і культурно-навчальних приміщеннях, а інші групи були направлені в сусідній радгосп.

В нашому господарстві посіви складали не менше 1 тис. гектарів.

Кожне поле посіву не менше 200-250 га, довжина гонів — біля 1 км.

Посіви проводилися квадратно-гніздовим способом з тим розрахунком, щоб механізованим способом обробляти посіви у всіх напрямках.

Ми приїхали в Попасну потягом — у період, коли посіви кукурудзи починали викидати волоть (цвітіння). Наше завдання: на всіх полях, через кожні 2 рядки посіву, зірвати волоть. Роботи тривали десь близько місяця. Харчування було чудовим, але картопля була сушеною, бо у ті часи в тій місцевості її не вирощували. За нашу працю господарство ніякої виплати нам не проводило.

Постійні працівники господарства, в основному — українці, розмовляли рідною мовою.

1958 рік — Кримська область охоплена інфекційним захворюванням сільськогосподарських тварин — ящуром.

Місто Севастополь, де базувалися основні сили Чорноморського воєнно-морського флоту, як окрема адміністративна одиниця до складу області не входило, і державний бюджет був окремим (на початку року він оприлюднювався в газеті «Правда»). Після закінчення навчання на 4 курсі і здачі весняної екзаменаційної сесії нашу групу студентів у кількості 10 осіб Міністерством сільського господарства республіки було на 45 діб направлено у відрядження до Криму для боротьби з ящуром, а потім телеграмою міністерства подовжено відрядження ще на 45 діб.

Мені разом із заступником секретаря комітету комсомола Академії перший термін перебування в Криму довелося працювати на виготовленні протиящурної вакцини в Сімферопольській науково-дослідній ветеринарній станції. Тут нас познайомили з науковою працівницею станції дружиною колишнього академіка-ядерника Т. Курчатова.

Після виготовлення необхідної кількості протиящурної вакцини за розпорядженням Кримського облсільхозуправління нас було направлено у Нижнєгірський район (Північний Захід Криму).

Займалися ми лікуванням хворих на ящур тварин.

У ті часи ніяких розмов про адміністративний устрій республік, області не велося. Країна жила, як єдине ціле.

Місто Севастополь для наших громадян було закритим. Потрапити можна було тільки за спеціальною перепусткою, по яку ми звернулися до Кримського обкому комсомолу, де нам під великим «секретом» повідомили, що нічим допомогти не можуть, бо напередодні в одній із бухт міста було потоплено велике воєнно-морське судно разом із 800-ма школярами, які знайомилися з умовами несіння служби захисниками батьківщини. По розмовах членів екіпажу, 1 600 чол. вдалося врятувалися, але залишилися живими біля 500 чол., тому що судно затонуло за 30 хв.

Із кримських татар в ті часи на півострові ми ні однієї душі не зустріли.