Галина МАКАРЕНКО
ФОТО — Олександр КОНОНЕНКО, спеціально для «Вишгорода»
У Вишгородській бібліотеці для дорослих відбулося літературно-мистецьке свято «Сузір’я слів, думок і почуттів». Герой цього свята — поет і композитор, заслужений вчитель України, почесний громадянин Вишгорода Анатолій Іванович Черняхівський, якому днями виповнилося 65 років.
І хоча народився Анатолій Іванович не на Вишгородщині, а в селі Красна Слобідка на Обухівщині, але в нашому районі, у Вишгороді його добре знають. Адже, розпочавши свою педагогічну діяльність у школі Нових Петрівець, він тривалий час очолював Вишгородський райком профспілки працівників освіти і науки, а потім два десятки літ був директором Вишгородської школи №3 (нині — спеціалізована школа «Сузір’я»), яка за часів його керівництва утвердила позиції закладу освіти, котрий не тільки дає міцні знання, що допомагають учням торувати шлях у життя, а й виховує справжніх патріотів.
Сьогодні всі вони в залі — його колеги, побратими по перу, його учні, шанувальники. Затамувавши подих, слухають, як читає свої вірші фізик-романтик, ділиться найпотаємнішими душевними переживаннями, змальовує словами пейзажі так, що картини оживають перед очима, наче аж доторкнутись до них можна, звеселяє публіку пародіями.
Поет дуже любить осінь, часто «героєм» його поезій є дощ. Послухавши ці надзвичайно легкі вірші, розумієш — хіба ж можна дощ не любити? Адже він так ніжно пестить дерева і квіти, напуває спраглу землю, так весело витанцьовує по хвилях і на асфальті, то пружними струменями змиває бруд після тривалої зими, то скошеною смужкою учнівського зошита розписує темінь ночі…
Відчуття, сприйняття, переживання поета так і просяться на музику. Однак, Анатолію Івановичу, щоб написати пісню і зусиль до того особливих докладати не треба, бо у нього пісня народжується відразу у двох іпостасях — і слова, і музика. Ось і на святі зазвучали його романтичні мелодії і джазові настрої, грайливі дитячі пісеньки, які виконали Олена Могиль та Ірина Беза.
Пейзажна, інтимна лірика — це, як зізнається сам поет, найпрекрасніший вихід його душевних настроїв. Але не можна бути поетом, не відгукуючись на події, які відбуваються в твоїй країні, з твоїм народом. І він надзвичайно проникливо реагує на перший і другий Майдан, його тривожать спомини про Голодомор і Бабин Яр, у співавторстві з іншими поетами видає своїм коштом книгу «Осінь в камуфляжі», присвячену останнім подіям на Сході України.
«Мене колись запитали:як почав писати пісні? — розповідає Анатолій Іванович. — І я здивувався цьому питанню, бо пісня завжди була зі мною, з малих літ слухав, як співали мої земляки за будь-якої нагоди, і пісні ті западали в душу та пам’ять без якихось особливих зусиль, щоб з роками зринути яскравими образами».
Анатолій Іванович читав свої вірші, а зал невтомно йому аплодував, дякуючи за хвилини душевної насолоди. Хотіла було сказати, що цього дня в залі бібліотеки зібралось чимало шанувальників поезії, але такі слова не підходять до цього літературного свята. Адже тут були щирі шанувальники поетичного слова саме Анатолія Черняхівського, прийшли, щоб поспілкуватись саме з цим поетом, який щедро поєднує у своїх віршах небесне і земне, високе і вічне. Прийшли подякувати йому за талант, за проникливе поетичне слово квітами і пишним українським короваєм, віршованим рядком і вишитими картинами…
Зал стоячи заспівав ювіляру «Многії літа…», побажавш ще багато творчих весен, а ведуча Галина Дмитренко дуже влучно зазначила: «Ми доторкнулись до великого таланту пережили хвилини духовного єднання і братерства піднялись на недосяжну височінь справжньої поезії, прониклись неперевершеною магією слова…»
