Валентина ЯКОВЕНКО, методист ЦТ «Джерело»
ФОТО – автор, спеціально для «Вишгорода»
Спілці майстрів народного мистецтва вишивки м. Вишгорода незабаром виповниться десять років. Напередодні ювілею майстрині організували виставку «Прикрашали хату рушниками», на яку прийшла джерельна родина – від малого до старого.
Найстарша із майстринь – Олена Кобзар – вишиває з неповних десяти років і дотепер. А в неї вже дорослі онуки і правнуки підростають. Тобто вишивальницький стаж має – понад 60 (!) літ. У скарбниці її робіт – рушник національної єдності України (9-метровий, вишиваний майстринями з усієї держави), 7-метровий оберіг Української столиці та оберіг Вишгорода (цей п’ятиметровий рушник , створений 25-ма вишгородськими майстринями, діти продемонстрували присутнім у залі ).
А наймолодша спілчанка – Валерія Кольвах – після одруження мешкає у Західній Україні і там ствердилась як справжня майстриня, адже вишиває навіть мітри священнослужителів. Та головне – несе в собі той дух, яким наповнила її спілчанська родина, утворена з ініціативи Лериної мами – керівника гуртка «Золоті ручки» Олени Кольвах та вишивальниці, поетеси Ольги Дяченко.
Десять літ збігло відтоді. За цей час під теплим крилом Олени Ростиславівни зібралося багато бабусь, мам, дітей, охочих до рукоділля. Спілка майстрів, Творче об’єднання «Світлиця», заняття гуртків, де окремо працюють хлопчики та дівчатка, – все відбувається за дверима невеличкої кімнатки (ба, навіть, каплички, як зауважила художній керівник закладу Олена Сікорська) з написом «Золоті ручки» і зображенням дівчинки в українському вбранні. Такі ж дівчатка – її вихованці з ручними роботами Світлана Заїка, Діана …….., ……віршовано розповіли, чому вже навчилися тут, сказавши про себе, що вони «у «Джерелі», як краплиночки малі» і побажавши: «Хай же квітне «Джерело! Місту дуже повезло!»
Так, поталанило місту, що мешкають тут гарні люди – місцеві й ті, кого сюди привела доля, як і Олену Кольвах (родом із Сумщини, довгий час із чоловіком-військовим жила у Туркменії ) чи Дора Тимошевська із Луганська. Як Валентину Демочко – керівника гуртка «Співаночка». Її дівчатка завжди дивують силою голосів і незвично дорослою манерою виконання українських пісень. Так було й на цьому святі. Адже хотіли зробити приємність ювілярам, серед яких Лідія Дубина, Ольга Шаль, Олена Карлова, Валентина Котенок, Наталя Масюк, Надія Овдієнко, Тетяна Ясакова.
І помисли однодумців, яких збирають будні і свята, були спрямовані в майбутнє, адже дитячі вуста проголошували «Вранішню молитву» – за долю України, за те, щоб було кому воскресити «розіп’яту славу» (читала Полінка Опанасенко). Зал скандував майстриням «Молодці!», звучала «Пісня про рушник» і рушниками цвіла сцена (усього їх було близько шістдесяти), а Ольга Дяченко читала свої вірші:
Погляньте, як квітує кожна стінка!
Сюди немов би казка привела.
Красу створила українська жінка –
Скільки любові тут її й тепла.
Дай, Боже, всім і сили, і здоров’я
Ростить дітей, онуків в світлі дні,
Щоб все було освячене любов’ю,
Буяли квіти в серці й на стіні!..
