25.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Слідами героїв Джеймса Олдріджа





3

Микола СЕРГІЙЧУК
ФОТО — автор, спеціально для «Вишгорода»

Представники старшого покоління, очевидно, добре пам’ятають гостросюжетний пригодницький фільм «Останній дюйм», відзнятий за мотивами однойменного оповідання відомого англійського письменника Джеймса Олдріджа.
Пригадується, тоді, на початку шістдесятих років минулого століття, стрічка захопила не тільки дітвору, а й дорослих. У міських кінотеатрах і сільських клубах під час демонстрування кінокартини спостерігався повний аншлаг.
Окрім інтригуючого сюжету про долю батька Бена і сина Деві (пілот, підробляючи зйомками фільму про акул, одного разу узяв з собою десятирічного сина; сталося так, що Бен мало не загинув від акул, які накинулися на нього; син за його командою підняв літак у повітря і доставив пораненого батька до Каїра, де зумів посадити літак), автор сценарію майстерно показав красу мальовничого узбережжя Червоного моря поблизу єгипетського міста Хургади, адже саме там відбувалися події, описані у творі.
Тоді, в дитинстві, звісно, навіть гадки не мав, що мине кілька десятків років — і я власною персоною ходитиму по піску вздовж берега Червоного моря, купатимуся у його теплих водах, милуватимуся різнобарвними відтінками коралів, споглядатиму за зграями різноманітних риб.
Щоправда, нині на місці, де, за Олдріджем, у середині ХХ століття розгорталися хвилюючі події трагічної історії, замість невеличкого селища виросло сучасне місто Хургада.
Саме сюди дістався я наприкінці вересня у компанії земляків-вишгородців. Відстань у 2600 кілометрів подолали літаком за 3,5 години. При заході на посадку в ілюмінатор побачив типовий ландшафт пустелі.
Аеропорт тут невеликий, але має авіасполучення з багатьма європейськими країнами. Досить сказати, що у розпал курортного сезону тільки в Німеччину здійснюються рейси у понад 20 міст.
Хургада зустріла звичною для цієї пори року температурою — плюс 35 градусів за Цельсієм. Забігаючи наперед, зазначу, що клімат тут — тропічний пустельний. Влітку опадів ніколи не буває і практично не буває їх узимку (у рік випадає 5 мм опадів).
Під час нашого перебування в Єгипті перший тиждень ми не побачили на небі жодної хмаринки (навіть подумалося, що місцеві мешканці й не знають, як вони виглядають). Але наступного тижня одного разу на небі з’явилися хмарки і навіть упало на землю кілька крапель дощу.

Щойно від’їхали від головного приміщення аеропорту, як помітили військовий блок-пост. Подібні блок-пости розміщені і при в’їзді до міста, і на деяких вулицях, і навіть біля готельних комплексів (від останніх відомих подій у країні заходи безпеки і перестороги тут ще зберігаються).
Рухаючись автобусом від аеропорту до готелю, мали можливість ближче познайомитися з містом, довідатися від гіда Ахмеда його історію.
Отже, Хургада — місто і туристичний центр, що розташоване на західному узбережжі Червоного моря, за 500 км на південний схід від Каїра і є адміністративним центром однієї з 26 єгипетських провінцій.
Виникла Хургада на березі Суецької затоки на початку XX століття. Із селища британських нафтовиків-шукачів у процвітаюче місце відпочинку почала перетворюватися лише після укладення Кемп-Девідського договору між Єгиптом і Ізраїлем. Тож із 1980 року активно розвивається завдяки єгипетським та іноземним інвестиціям.
Як зауважив Ахмед, Хургада, порівнюючи з іншим популярним єгипетським курортом Шарм-ель-Шейхом, вважається демократичнішим і дешевшим. Тут — резиденція губернатора та уряд провінції, невеликий порт і база берегової охорони ВМС Єгипту, коледж готельного господарства. Населення Хургади — майже 250 тисяч мешканців. Головні галузі: туризм, торгівля, будівництво, сфера обслуговування.
Хургада складається зі старого центру «Дахар», нового «Саккала» та майже безперервного ланцюжка готелів, що простяглися на 40 кілометрів уздовж берега на північ і на південь від міста (так звана «Нова Хургада»).
Визначними пам’ятками міста є центральна мечеть Абдульхасана Ельшазі, коптська церква, світлофор Хургади, акваріум, що знаходяться у межах старої частини міста — Дахара.
Крім того, у пустелі, приблизно за 12 кілометрів від міста височить друга за висотою гора країни — Гебель Шеіб-Ель Банат (2187 метрів)…
…Між тим автобус доставив нас до готельного комплексу Coral Beach, де ми мали відпочивати.
За час перебування тут переконалися, що Хургада є досить популярний курорт на Червоному морі, орієнтований на пляжний відпочинок, а також екскурсійні та розважальні тури. Головні екскурсії по староєгипетських старожитностях: у Каїр (до пірамід), в Луксор. Морські прогулянки супроводжуються купанням серед коралових рифів, дайвінгом. Можливі також поїздки на верблюдах або квадроциклах по пустелі.
Звісно, перебування в Хургаді не обмежував лише відпочинком. Знайомився з містом, відвідував розважальні заходи, що влаштовувалися тут. Так, одного разу під час виступу такий собі «Робін Гуд» демонстрував вправність з метання ножів по живій мішені. Влучними кидками окреслив по периметру контури стрункої партнерші.
Потім перейшов до чергового номера програми. Дівчина взяла до рота надувну кульку, в яку мав поцілити ножем «снайпер». Та в ту фатальну мить його підвела майстерність: випущений з рук ніж влучив прямісінько у голову бідолашної дівчини. Не розгубившись, «стрілець» миттєво висмикнув його з рани. Тій вистачило мужності стати перед глядачами й із силуваною посмішкою вклонитися. В наступну мить з рани бризнула кров, біля неї заметушилися люди, кинулися надавати першу медичну допомогу…
Наступного разу виступав приборкувач зміїв. Його підопічні (п’ять африканських кобр) виявилися слухняними партнерами, беззаперечно виконували усі команди свого «повелителя».
Разом із нами відпочивали громадяни багатьох країн. Звісно, були і росіяни. У розмовах неможливо було уникнути теми протистояння на Донбасі. Більшість представників сусідньої держави ставилися до нас доброзичливо, розпитували, що все ж таки відбувається у східних областях України. Ми розповідали все, як є. Вони співчували нам, зауважуючи, що не підтримують політики Путіна, підбадьорювали.
Щоправда, один чоловік із Саратова, не погоджувався з нашими аргументами, у свою чергу, переконував, що російська влада чинить правильно, захищаючи інтереси російськомовного населення Донбасу, якому, мовляв, загрожують бандерівці. Довести йому протилежне виявилося марною справою.
Іншого разу стався неприємний інцидент за участі нашої співвітчизниці. Один із продавців бутика, що функціонує на території готельного комплексу, на ім’я Міна, як тільки довідувався, що хтось з України, радо звертався: «Слава Україні!»
Таку форму вітання категорично відкинула огрядна киянка. Вона почала переконувати молодого єгиптянина, що подібним чином не можна вітати один одного. Мовляв, така форма звертання притаманна для населення, яке мешкає на Заході України. Бо так віталися у роки війни бандерівці, а вони воювали проти свого народу.
— Нічого не можу зрозуміти, — бідкався спантеличений Міна, — чому вона так каже, усе заперечує?..
Я намагався йому пояснити, що жінка помиляється, що, на жаль, в Україні поруч із справжніми патріотами, які люблять свою державу, зустрічаються й такі, котрі розглядають країну лише як місце свого проживання. Вони не шанують і не поважають її символів, атрибутики, мови, традицій, історії…
Здається, Міна не зміг усвідомити почуте, не зрозумів таких речей. Тому запитання для нього повисло у повітрі…