30.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Як Вахтангу Кікабідзе погрожували з ДНР

-Вітаю! Я Катя! 
-Тут у вас  невеликий музей.

-Ось це мені подарували кілька днів тому. Хтось вигадав так вино обгортати і продавати. Ось нагороди, тут українські також є. Це – Миколай Чудотворець – міжнародний орден. Коли його мені вручали в Києві, вручили ще матері Терезі. Вона тоді хворіла, замість неї приїхали її дві представниці красиві такі дівчата вашого зросту. Ось надпис: “За збільшення добра на Землі”. А ось це – вишивка нитками з Сум. Мені його надіслали. З цього фото робили афішу і вона висіла в Сочі влітку, і ця жінка прийшла до директора кінотеатру та сказала: “Як вам не соромно? В таку спеку він у вас в дублянці висить!”

 

Вахтанг Кікабідзе

 

 
-Мені здається, що в Тбілісі усі знають, де мешкає Вахтанг Кікабідзе.

 

-Місто маленьке.

 

Вахтанг Кікабідзе

 

-Як давно ви тут мешкаєте? В якому складі? Адже ви маєте справжню велику грузинську родину.

-Так, людей багато. Тут ми мешкаємо з 1996 року. 

-Ви керували будівництвом?

-Так, я і дружина моя, та товариш архітектор. Потім, коли побудували вже, я довго тут не міг спати, не міг звикнути до простору. Одного разу мені підпоїли сильно і я залишився. 

-Як часто за цим столом збирається вся родина?

-На свята збираємося, всі приходять, тут без варіантів.

 

 

Вахтанг Кікабідзе

 

-А ви навідуєтесь до онуків в Канаду?

 

-Далеко це, а я людина, яка курить. Я не можу сидіти без сигарети, можу стрибнути з літака. Друг каже: “Ти літай українськими авіалініями, вони тебе впізнають та дозволять десь курити”. І ось ми з дружиною полетіли через Київ, підійшли дівчата: “Ми вас раді бачити”. А я: “А у вас пілоти не курять?” – “Ні”. – “Дуже жаль, я б покурив”. Вони ж думали, що я одну цигарку покурю лише, а я сів і 9 з половиною годин розповідав їм анекдоти, вони жовті вийшли з літака: курив і курив.

Вахтанг Кікабідзе

 

-У вас наступного року буде 50 років спільного життя з дружиною. Вже думали, як будете її вітати?

 

-Ну, одну квіточку, напевно, я їй принесу. Взагалі увага – це потрібна річ в родині.

-А в чому секрет? Як прожити разом 50 років?

-Не можна один одному псувати життя. Все в житті буває, хтось в когось закохався. Треба це якось по чоловічому вирішити – або піти, або …. Родина не має страждати через тебе.

-Але ж у вас багато прихильниць?

-За нами їздили з міста в місто, все було. Я не люблю чоловіків, що бігають. Особливо в шоу-бізнесі. Вони дуже часто на цьому грають і рекламують, що, начебто, в друга дружину відбив. Правильно людині жити взагалі дуже важко.
 
-Зараз в Україні ми переживаємо те ж саме, що Грузія пережила в 2008 році, тільки в більш важкому варіанті. Кожен український артист, який гастролював в Росіїх, постав перед питанням, чи туди на гастролі. Коли перед вами постало таке питання, ви собі його вирішили один раз та назавжди: що ви туди більше не поїдете. Не поїдете в країну, яка прийшла на вашу батьківщину з танками.
 
-В найгіршому сні я не міг побачити, що російські танки увійдуть в Грузію. Я одразу зрозумів, що якщо я туди поїду співати, то не зможу онукам в очі дивитися. Кожен робить те, що вважає за потрібне. Я ніколи нікого не засуджую, це погана манера, просто все пишеться чорним по білому. Історія така річ – нікуди подітись. Якщо тебе людина б’є, ти не повинен з ним за одним столом сидіти.

 

Вахтанг Кікабідзе

 

-Багато артистів говорять про те, що політику та мистецтво потрібно розділяти.
 
-Напевно так, але що робити з совістю? Нещодавно мені зателефонували: “Я слухаю!” – “Це Вахтанг?” – “Так”. – “Ми телефонуємо з Донецької народної республіки.”  Я почав сміятися, тому що це не очікувано для мене було. Кажу: “І що?” – “Ми вас розстріляємо!” Те, що я їм сказав пізніше, я не можу повторити зараз в кадрі. Це все комічно виглядає.

 

-Майже в кожного українця є друзі, родичі чи знайомі в Донецьку. У вас в 2008 році за блокпостом в Південній Осетії залишилися друзі? Можливо, когось ви переконували в тому, що не потрібно відділятися?

-Цей сценарій давно розроблявся, я так думаю. Вся політика, напевно, на цьому будувалася. Там, де це пишуть – в Кремлі. Це має назву “інтервенція”.

-Коли ви дізналися, що відбулася анексія Криму, чи були ви здивовані? Чи очікували, що наступною після Грузії буде Україна?

-Ні, цього подумати я не міг. Мій батько в Керчі загинув в 1942, там навіть якийсь пам’ятник стоїть. Більше за всіх грузинів загинуло під Керчю. Я вже нічому не дивуюсь, щоб не сталося, люди розуміють, що це такий брудний час. Але я хочу два слова сказати: я дуже чекав як пройдуть ці вибори. Зараз найголовніше, щоб нова Рада думала про народ. Серп та молот, який в нас був в ті часи, коли ми росли та думали, де дістати джинси та ковбасу – не дуже гарний дизайн. Про народ ніхто ніколи не думав, а народ багато що вирішити може. Україна це показала. І не можна довго грати з народом. Мені подобається, що Україна, як і Грузія, дуже хоче в Європу. Європейці також кажуть, що начебто хочуть,  щоб ми там були. Одне зрозуміло, що Європа більш цивілізована за нас усіх, і тому потрібно зробити все, щоб йти по  цій дорозі, на Захід. Грузини дуже цінують ставлення України до них. Коли тут Тарасу Шевченку відкрили пам’ятник, йду вранці і бачу великий красивий  пам’ятник з каменю, і двоє чоловіків сидять і п’ють там. Я придивився – два грузини сиділи і пили вино біля пам’ятника Шевченку. Про щось розмовляли. Це краще, ніж стріляти в один одного та вбивати один одного, правда ж?

Вахтанг Кікабідзе

 

-В 2008 році і зараз багато російських артистів підтримали політику Путіна. Чи були у вас розчарування? Адже у вас було там багато друзів.
 
-Я не хочу зараз прізвища називати, вони все одно все знають, я їм сказав це в обличчя. Місяць тому, мене включили до чорного списку в Кремлі, з колишнього СРСР потрапили три людини: я, Макаревич та Шевчук. А там такі зірки, як Клуні. Я кажу: “Нарешті ми в гарній компанії”. Один мій колега сказав про мене: “Якщо він  такий патріот, то не хай бере автомат та воює”. Це сказав відомий московський співак, з яким я часто за одним столом сидів. Мене це вразило.

Вахтанг Кікабідзе

 

-Ви сказали, що якщо були б на 20 років молодше, ви б й на Майдан приїхали?

 

-Так, з задоволенням.

-Я так розумію, ви хвилювалися перед телевізором разом з українцями ці події.

-Не то слово! У нас всі дивилися. Погана справа гарного фіналу ніколи не мала. Обов’язково все стане відомо і правнукам якихось очільників високих буде соромно називати прізвище своїх  предків. Дуже часто великі політики забувають про те, що вони також смертні.

-Що б ви порадили українським артистам, які постали перед вибором – їздити до Росії чи ні?

-Наприклад, я зараз дуже спокійний. Весь час був на нервах. Чому? Мене ніколи в Росії ніхто не докоряв, гарно приймали, проводжали і казали: “Вас же гарно зустрічають”.  Не про це мова. Коли я вперше побачив літак – скотовоз, на якому привезли грузинських жінок, дітей, стариків, і вони з цими валізами… їх вигнали. Я кілька днів не міг їсти. Ми не маємо права один одному докоряти. Кожен відповідає за себе сам. І за вчинки, за те, що правильно він ходить, чи задом наперед.

-Продовжують звати до Росії?

-Постійно листи з Росії надходять. Народ та політика – це різні речі, якщо б той артист,  про якого ви говорите, що він їздить з концертами в Росію… Була б можливість не їздити – він би не поїхав. Він туди їде заробляти гроші, а на шкоду собі не багато людей вміють жити. Я не зміг це зробити. Матеріально було дуже важко мені тоді.
 
-А чи запрошують вас зараз в кіно?

-Так, але я постійно відмовляю серіалам. Не подобається мені це – коли вранці пишуть, а увечері вже знімають. Роботи багато, зараз маємо кілька запрошень в Україну.

-Тобто, оберти ви не збавляєте?

-Якщо збавити оберти – то ляжеш та не встанеш!

 

Вахтанг Кікабідзе