23.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Він своєрідний серійний убивця, що на місці кожного злочину залишає свій символічний автограф

Грузинський письменник Заза Бурчуладзе днями надіслав мені коротенький уривок з інтерв’ю, яке він узяв у мене чотири роки тому, наприкінці 2010-го. Це таке своєрідне нагадування про те, як я в ті часи бачив наше відносно недалеке майбутнє. В тому інтерв’ю йшлося передусім про літературу та все, що навколо неї – творчі середовища, мовну реальність, нову українську прозу. Проте не обійшлося й без політики – “епоха раннього Януковича” не залишала нам шансів якось її проігнорувати. Одне із запитань (його й наводить нині Заза в листі) звучало так: “Если Россия продолжит сползать в новый ГУЛАГ, как это сейчас происходит, это не сулит ничего хорошего ее соседям. У вас есть прогнозы на этот счет?”. Я відповів, що “прогнозы делать уже поздно – все уже полным ходом реализуется. Я думаю, что во время нашей следующей революции (а я уверен, что у нас неизбежна еще одна революция) вооруженные силы России будут задействованы на украинской территории по полной программе, скорее всего, по просьбе украинского правительства. Русские солдаты и украинские менты будут физически разгонять наших повстанцев. Чем все закончится – не знаю, но совершенно четко вижу саму ситуацию противостояния. Чтобы стать по-настоящему восточноевропейской страной, нам, наверное, необходимо пройти через это”. “Словно вчера это было!” – дивується Заза у своєму нинішньому листі. Щиро кажучи, я про те інтерв’ю встиг уже й забути. Перечитуючи тепер ту відповідь, я намагаюся відчути, чого в ній більше – реалістичної оцінки єдино або, скажімо, дуже можливого сценарію чи розперезаної письменницької фантазії. Збулося, думається мені. Звичайно, не на всі сто. Наприклад, те, що “російські солдати й українські мєнти” спільними зусиллями розганятимуть “наших повстанців” реалізувалося не цілком. Але якби 22 лютого Янукович та присні, передусім тодішні силовики, не повтікали б, а продовжували чіплятися за владу й командувати? Зрештою, всі ті “беркути” та інші “спецназівці”, що протягом кількох наступних діб повиринали в Криму, моментально отримуючи російські паспорти, звання і шеврони, – чим не пунктир для втілення саме того сценарію? Своєю панічною втечею Янукович та бонзи його режиму дещо сплутали чистоту й однозначність сюжетної лінії. Тому тривалого збройного повстання в Україні не трапилося. Трапилося дещо інше, чого передбачити в такій виразній формі мені не вдалося – російсько-українська війна. Тобто російські військові вторглися на нашу територію не на запрошення януковичівського уряду – рятувати “законно обрану владу” та “наводити правопорядок” у “дружній державі”. Ні, вони вторглись як справжні агресори. Без оголошення війни, зате з чимось на зразок непрямого її оголошення. Пам’ятаєте той начебто закон про згоду на використання російських збройних сил за кордоном і – як воно там звучало? – перш усього “на Украине”? Чому я так ясно бачив цю перспективу вже наприкінці 2010 року? Та, звісно, не тому, що так мені її провістили небесні тіла або наворожила кавова гуща. Просто в усій цій історії, в усій нашій теперішній трагедії є один дуже вирішальний чинник – особа російського президента. Читайте також: За що воює Україна Путін передбачуваний. Але з цим усе не так просто. І ми в Україні, і весь світ цьогоріч зазнали шоку саме від його непередбачуваності. “Ні, ну аж так далеко він не зайде!” – звучало і досі звучить наївним та безвідповідальним рефреном у багатьох прогнозах. Путін передбачуваний у тому, що хоче діяти максимально непередбачувано. Якщо б я змальовував його як літературного персонажа, то це був би передусім феноменальний і досконалий нечестивець із амбіціями великого гравця. Він своєрідний серійний убивця, що на місці кожного злочину залишає свій символічний автограф. Наприклад, він любить гру подій з датами. Він мислить себе Деміургом і хоче, щоб його демонізували. Політковську йому вбивають на його день народження. Агресію проти Грузії він розпочинає в день відкриття Олімпійських ігор. “Український уряд” він змушує оголосити про відмову від євроінтеграції на річницю Майдану. (До речі, не за горами чергова така річниця). Широкомасштабне вторгнення регулярного війська в Україну велить готувати на наш День Незалежності. Це лише кілька прикладів. Для того, щоб йому протистояти, слід навчитися думати, як він. Це елементарно, Ватсоне. У віялі можливих його ходів слід вибирати той, який сам він вважає найнепередбачуванішим. І при цьому слід думати, як він, швидше за нього самого – щоб устигнути зустріти кожен його наступний хід у всеозброєнні. У нашому сьогоднішньому випадку слово “всеозброєння” слід розуміти передусім дослівно: якомога більше зброї. Головне пам’ятати про таке: він ніколи не відмовиться від поставлених цілей. Про це забудьте. Він може лише відкладати й вичікувати. Його неможливо задобрити чи вгомонити. Тільки перемогти.