Посилена робота з підтримки наших бійців ведеться з перших днів створення батальйонів, зокрема «Київської Русі». У березні 2014 року разом зі своїм другом Ігорем Єремеєвим (голова депутатської групи «Воля народу» трагічно загинув влітку 2015 року — ред.) ми започаткували соціальну ініціативу «Збережи життя солдату». Відтоді в рамках цієї акції солдати постійно отримують сучасну форму, спальні мішки, каремати, засоби зв'язку, оптику, прилади нічного бачення та тепловізори, бронежилети, медичні препарати, персональні аптечки, спеціалізовані автомобілі та багато іншого.
Максимально задіюючи всі свої організаторські здібності та фінансові можливості, ведучи діалог партнерства, а не конфронтації, вдавалося повертати додому наших солдатів і офіцерів із полону бойовиків. Зокрема, підполковника Сергія Фураєва та бійця 51-ї бригади Артема Комісарчука.
У рамках кампанії «Збережи життя солдату» систематично виділяю кошти на підтримку сімей мобілізованих, загиблих та поранених захисників, на оздоровлення дітей військовослужбовців як в Україні, так і за кордоном. Жоден Новий рік, Різдво, Великдень чи інші свята не обходяться без подарунків, які передаються сім’ям цієї категорії постійно, здійснюю фінансову підтримку ГО «Асоціація учасників АТО Вишгородщини».
Також спільно з, на жаль, покійним комбатом «Київської Русі» Олександром Гуменюком ми започаткували чимало ініціатив. Я йому багато пообіцяв, і дані обіцянки виконую. Зокрема, болюче квартирне питання. У співпраці з волонтерами ми із безкінечних двадцятирічних черг на житло витягнули дві сім’ї — полковника Олексія Савича (командир 11-го батальйону територіальної оборони) і сержанта В'ячеслава Саржана (снайпер 25-го батальйону). Продовжуємо і надалі серйозно працювати над цим питанням. На прикладі вишгородських афганців, які мають позитивний досвід, — побудували у Вишгороді будинок, у якому отримали зо два десятка квартир, зі свого боку — я вже залучаю до співпраці тих, хто безпосередньо може вплинути на будівництво квартир для учасників бойових дій із Ірпеня. Щодня працюю над тим, щоб держава врешті повернулася обличчям до захисників України в питанні виділення житла.
Повинен сказати, що враховуючи ситуацію в Україні, неабияк сприяти підтримці учасників бойових дій може соціальна відповідальність бізнесу. Наведу приклад із власного досвіду, коли, віднайшовши позабюджетні кошти, вдалося значно покращити умови оздоровлення воїнів-інтернаціоналістів 96 округу у госпіталі «Лісова поляна», що у Пущі Водиці. Було зроблено євроремонт, завезено нові ліжка з ортопедичними матрацами, LED-телевізор, необхідна побутова техніка. Спочатку функціонувала одна палата для славутицьких афганців. Але я домовився з керівництвом закладу про виділення приміщень під ремонт, для лікування пацієнтів із Вишгородського, Бородянського, Іванківського та Поліського районів. Окрім воїнів- інтернаціоналістів реабілітацію у госпіталі сьогодні можуть пройти й учасники АТО. Те, що зроблено, — хай буде прикладом і для народних депутатів, і для бізнесменів. Повинна бути соціальна відповідальність не тільки у держави, а й у підприємців. Не кожен може зробити велику справу, але кожен може зробити маленьку — для свого міста, для свого округу.
Яскравим свідченням того, що соціальні зобов’язання держави та бізнесу перед громадою не мають і не можуть бути заручниками складних політичних умов, є відкриття відділення Клініки реабілітації професійної патології та нетрадиційних методів лікування Військово-медичного клінічного центру професійної патології особового складу ЗСУ. Ідею про створення унікального відділення для комплексної реабілітації військових із ампутаціями кінцівок запропонувала моя колега. Для реалізації намічених планів було обрано порожнє і застаріле крило Ірпінського військового госпіталю. Дану пропозицію підтримав головний лікар Андрій Кіх, після чого розпочалися відповідні роботи з реалізації проекту. Символічним кроком стало активне залучення до виконання будівельних робіт демобілізованих ветеранів АТО. Загальний кошторис склав понад 1,5 мільйона гривень.
Унікальність проекту в тому, що вся робота зроблена не професійними будівельними компаніями, а хлопцями, які повернулися з фронту. Олександр Мартиненко, сам боєць, який був добровольцем, захищав нашу країну, демобілізувався. Зібрав бригаду, це робили хлопці — бійці, а ми виділяли кошти. В Україні не існує аналогів медичних закладів такого рівня адаптованості для повноцінного лікування і реабілітації людей із обмеженими можливостями. Кожен елемент нового відділення — від розмірів дверних отворів до кольору стін — визначався профільними медичними спеціалістами для максимальної зручності пацієнтів. Зроблено все можливе, аби учасники бойових дій із обмеженими можливостями в подальшому могли повернутися до нормального життя. У центрі, окрім фахових лікарів, працюють інструкторами військові, які уже пройшли реабілітацію і протезування.
Відділенням можуть скористатись не тільки військовослужбовці Збройних сил, а й Міністерства внутрішніх страв і добровольчих батальйонів з усієї України. Коли влада на всіх рівнях та підприємці працюють злагоджено, тоді можна вирішувати й такі складні питання, які раніше були недосяжними у практичній реалізації.
Але не лише матеріальна підтримка потрібна нашим бійцям. Дуже важливо для кожного солдата усвідомлювати, що воює він не за абстрактну державу, не за якийсь невидимий народ, а конкретно за ось цих людей, які вдячні йому за віддану самопожертву. Дивлячись на те, як українці згуртувалися для підтримки своєї армії, кожен може зробити висновок: яким би підступним і зарозумілим не був наш ворог — у єдності та взаємодопомозі ми непереможні.
Не полишаю надії, що Україна таки стане членом НАТО, що значно зміцнить Європейську безпеку. Адже наша країна, так історично склалося, завжди була оборонним форпостом Європи. І сьогодні знову, як у часи навали татаро-монгольських кочівників, стримуємо агресію зі Сходу ціною життів українських військових та добровольців, ціною руйнації української економіки. Сподіваюся, що у перспективі Збройні сили України зможуть повністю відповідати стандартам НАТО у забезпеченні, озброєнні та у рівні захисту своєї держави. В рамках програми «Збережи життя солдату» мені часто доводилося бувати на передовій і спілкуватися з військовими різних підрозділів. Розмовляючи з хлопцями, бачу, з яким нетерпінням вони чекають реальних реформ в армії та наближення до стандартів НАТО.
Для мене посилення обороноздатності держави — понад усе. Українська армія має бути готова відбити будь-які зазіхання на наш суверенітет і територіальну цілісність. Вояки повинні мати доступ до найновітніших зразків озброєння, засобів індивідуального захисту та іншої техніки. Саме тому я підтримаю усі ініціативи, направлені на зміцнення української армії та підвищення обороноздатності України.
Я добре пам’ятаю 2014-2015 роки, коли було найтяжче. Тоді ми разом допомагали фронту, нашим хлопцям, поки держава тільки підводилася з колін. Українські волонтери — одинаки, об’єднані в громадських організаціях та благодійних фондах, активи громад, соціально відповідальний бізнес — усі разом відстояли Україну в найкритичніші моменти історії. І роблять це сьогодні.
Я щиро вдячний кожному, хто долучався своїми передачами. Коли підприємці, що виробляють чи займаються роздрібною торгівлею, передавали продукцію, аптеки — ліки, косметичні засоби та інші необхідні речі безкоштовно або по собівартості. Цей список не має кінця й краю, тому що громадянський дух солідарності — він повсюдно. Це те, що нас єднає. Тому що ми — українці.