Працівники бібліотеки Галина Дмитренко, Ольга Будко та Юлія Брушневська перегорнули перед учасниками зібрання сторінки історії Межигір’я.
Впродовж майже дев’яти віків монастир був духовним, культурним і політичним центром української землі, мав статус військового монастиря Запорозької Січі. Тут творилися літописи, переписувалися книжки, сюди на прощу приходили православні з усіх куточків Київської Русі. Тут свого часу кілька разів побував Тарас Шевченко, слухав розповіді місцевих селян про життя ченців та козаків, які приходили сюди доживати віку, і відгукувався на них своїми поетичними та художніми творами. Славилось Межигір’я цілющою водою з Дзвонкової криниці і надзвичайно міцною цеглою «межигіркою», що вироблялась на керамічному заводі.
Монастир не раз був зруйнований, але кожного разу, як фенікс, поставав з попелу у новій величі і красі — про це дбали і великі князі землі української, і запорожці, і всі православні, відчуваючи духовну потребу в цій святині. Сьогодні Межигірський монастир — на порозі своєї нової історії: висловлюються чимало пропозицій щодо влаштування тут розважального центру, навчального чи реабілітаційного центру учасників АТО, притулку для дітей-сиріт чи одиноких старих людей. Є вже й кілька пропозицій про передачу території церкві, відбудову зруйнованих культових споруд.
— Межигір’я має належати не якійсь одній особі, навіть юридичній. Воно повинно належати і слугувати всій українській спільноті, — зауважив голова правління благодійного фонду «Покоління», депутат Вишгородської міської ради Валерій Виговський. — Наш фонд уже дещо зробив у цьому напрямі — подали клопотання до Міністерства культури про внесення Межигір’я до державного реєстру: це дасть змогу розпочати проведення археологічних робіт і реальне відродження монастирських будівель. Проблеми з відновленням будівель не буде, адже всі креслення збереглися в архівах. Однак потрібно підійти до питання всебічно, обговоривши його за участі духівництва, науковців, місцевої влади, керівництва профільних міністерств, і ми ініціюємо подібне обговорення.
«Хай течуть джерела Дзвонкової, оживе забуте і святе. Серце України молодої знову в Межигір’ї розцвіте» — ці слова місцевої поетеси Ольги Дяченко стали, по суті, підсумком розмови за «круглим столом»: всі учасники висловлювали думку, що саме за таких умов — духовної святині — має бути відроджене Межигір’я, і уповноважили бути їх представником у цій справі Валерія Виговського.
— Валерій Павлович вже й зараз докладає багато зусиль до відродження національних традицій Вишгородщини, її історичної спадщини і, зокрема, відновлення Межигірського монастиря. Завдяки йому і наші підопічні долучились до ознайомлення з пам’ятниками історії та культури нашого краю, побували у Межигір’ї та в Каневі на могилі Тараса, — наголосила завідуюча відділення Вишгородського територіального центру Ірина Войтенко і вручила Виговському подяку від імені територіального центру.