29.03.2024

Вишгород Газета ONLINE

Вишгород – офіційний сайт газети, новини сьогодні, архів. ONLINE

Тут кожен камінь озоветься і скаже, хто тебе любив

4

Андрій СЕМИНОЖЕНКО
ФОТО — Олександр БАЛАБКО, Георгій ЛУК’ЯНЧУК

По-святковому урочисто й колоритно відбулося 15 липня відкриття меморіальної дошки видатному композитору й бандуристу, заслуженому працівникові культури України, авторові музики усім відомої пісні «Наливаймо, браття, кришталеві чаші» Вікторові Лісоволу на будинку по вул. Н. Шолуденка, 6-г у Вишгороді, де він жив із 2007 по 2013 роки.
Далеко не всі навіть у Вишгороді знали, з якою талановитою, Богом обдарованою людиною ще донедавна мешкали поруч. За статним, скромним і невибагливим у побуті чоловіком не полювали нав’язливі журналісти та любителі автографів, його рідко впізнавали на вулиці, не кликали на корпоративні вечірки для підняття настрою очільники влади й чиновники-товстосуми, обділяли увагою рейтингові телеканали, мистецькі видання та щедро проплачені концертні тусовки, а цілком заслужені ним державні нагороди та почесні звання привласнювали інші, менш здібні, але наближені до «тіл» посадовців особи, які отримували їх не за виконавську майстерність чи непересічний талант, а за догідливе супроводження й розкрутку владних персон під час виборчих кампаній.
Віктор Іванович, як багатогранна особистість, що не ганялася за примарною земною славою, не переймався цим і втішався вузьким колом не менш обдарованих друзів — піснярів та поетів, прозаїків та шанувальників українського співу. Закохавшись із дитинства завдяки своїм батькам у безмежну просторінь української пісні, він цю любов незрадливо проніс через усе своє непросте кобзарське життя, і своїм проникливим гортанним баритоном та срібним переливом бандурних струн доносив її до пересохлої від духовної спраги й комуністичного наркозу української душі.
І Україна, як рідна ненька, на відміну від відірваної від народу влади, відповіла йому взаємністю. Поки кабінетні чиновники зверхньо ігнорували увагою вишгородського кобзаря, вся без перебільшення країна співала його пісні, а військові вкарбовували плаци під його знамениту «Наливаймо, браття, кришталеві чаші». Під цей козацький марш очільники зустрічали на Західній Україні президентів Ющенка, Порошенка і навіть Януковича. І лише за кілька років до смерті оспівувачу української душі Лісоволу влада змилостивилася присвоїти звання заслуженого працівника культури.
Багатолюдне віче у Вишгороді біля будинку Кобзаря зібрало минулої суботи понад 250 людей. Вшанувати його пам’ять прийшли не тільки вишгородці, а й приїхали із багатьох областей України, найперше — з Києва, ті, хто знав його за життя, разом із ним зі сцени прославляв українську пісню, відомі поети, письменники, виконавці.
Великим сином українського народу назвали в своїх виступах Віктора Лісовола голова Вишгородської РДА Вячеслав Савенок та секретар Вишгородської міськради Тетяна Бражнікова та подякували депутату міськради, голові благодійного фонду «Покоління», меценату Валерію Виговському за те, що він взяв на себе нелегкий тягар із організації й відкриття у Вишгороді духовного куточка славетного земляка.
Учасник рідкісного за талановитістю творчого тандему з Лісоволом, яких ще зі студентських років об’єднувала спільна любов до української пісні, видатний поет і пісняр, народний артист, заслужений діяч мистецтв, автор слів пісні «Наливаймо, браття, кришталеві чаші» Вадим Крищенко відзначив, що, мабуть, символічно, що ні на Полтавщині, де народився Лісовол, ні в Харкові, де він навчався, ні в Києві, де він прожив багато років, ще не вшанували пам’ять кобзаря, а у Вишгороді завдяки Виговському так гідно визнали його всенародний талант і кобзарську велич.
Священик храму св. Володимира о. Богдан, освятивши меморіальну дошку, зауважив: «Сподіваюсь, що вона стане для цього будинку оберегом, а для наступних поколінь — дороговказом у тому, як слід щиро й безмежно любити батьківщину та свій народ».
Валерій Виговський у своєму виступі наголосив, що радий внести хоч невелику посильну лепту для прославлення духовного велетня, зрідненого з українською душею, який жив, творив у Вишгороді й який своєю невгамовною любов’ю до українського співу досяг найвищого народного визнання.
— Ні мільйонними статками, ні розкішними маєтками, а по-справжньому ритуальним священнодійством мелодійних струн та природним зичним голосом кобзаря-характерника, що відроджував національну співочу самобутність, пробуджуючи націю від летаргійного забуття, цей скромний за життя чоловік завоював всенародне визнання. І поки десь хтось розлого з трибун прокламував про соборність та незалежність, Лісовол своїми піснями, сповненими відгомоном громовиці великої народної боротьби, підносив на нову височінь героїчний дух нації. І, мабуть,символічними є слова із відомої пісні Лепкого «Прощаюсь, ангеле, з тобою»: «Тут кожен камінь озоветься і скаже, хто тебе любив».
Багато теплих, щирих, неприкрашених слів про співця-кобзаря виголосили поет-пісняр і прозаїк Олександр Балабко, письменник Роман Коваль, поетеса Оксана Діброва, заввідділом обслуговування ВЦРБ Галина Дмитренко, радник голови Вишгородської РДА Степанія Сідляр, заступник голови ВРО Всеукраїнського товариства «Просвіта» Сергій Прокопенко, причетні до появи меморіальної дошки, автор її проекту — заслужений архітектор України Петро Заліпський та інші. Валерій Виговський відзначив сприяння в організації знакової для Вишгорода події і директора ТОВ «Житлошляхбуд» Олексія Білого, директора ТОВ «Каратліфткомплект» Сергія Горішного, не забув подякувати зварнику Віктору Кучеруку, Андрію Вересу (за надання високопрофесійної апаратури) та магазину «Твоя оселя» (за можливість підключитися до електромережі).
Пісні Лісовола та на слова відомих українських поетів виконали чоловічий гурт «Козацькі забави» (керівник — народний артист України Андрій Верес), народна артистка України Світлана Мирвода, бандуристи — заслужений артист України Тарас Силенко та учень Лісовола Олександр Гончаренко, вокальний ансамбль «Золотий вік» (керівники Тамара Шевченко та Віктор Туровський), хор «Гомін» світлої пам’яті Леопольда Ященка (нинішній керівник — Валентина Команчук) та інші виконавці.
Пасербиця Лісовола, режисер Київського академічного театру опери й балету для дітей та юнацтва Патімат Мірзаєва висловила щирі слова подяки всім тим, хто доклався до вшанування пам’яті її названого батька, й особливо наголосила на чуйності та людяності Валерія Виговського, який за власною ініціативою виготовив та відкрив меморіальну дошку на будинку, де Віктор Іванович разом зі своєю дружиною-музою Зоєю Микитівною прожив останні роки свого земного буття.
Примітно, що віче цього сонячного дня проходило під акацією, яку 10 років тому посадили Віктор Іванович разом із дружиною. Зачахле під час їхнього відходу у небуття деревце через деякий час знову ожило й забуяло пишноцвітом.
Натхненні урочистістю дійства й спогадами про свого друга-однодумця, чимало майстрів українського слова спромоглися на поетичні експромти. Вадим Крищенко, зокрема, зачитав пророче:
Минуть літа, давно не буде нас.
Забудуться навік імення наші…
Та, думаю, і в той далекий час
Хтось заспіває «Кришталеві чаші».

vig1