Юлія ЛИТВИНЕНКО, лікар-терапевт Вишгородської ЦРЛ

Після свого останнього чергування (04.06.2017) відходжу не один день, настільки воно мене виснажило. Я ніколи не веду ніяких діалогів і суперечок у соціальних мережах, намагаюсь не читати всі образливі слова людей один проти одного, але, мабуть, зараз накипіло!
Постійно від колег чую, що Вишгородську ЦРЛ поливають брудом і критикують. Ось і хочу повернутись до свого добового чергування. Заступила о 9:00 у вихідний. Цілий день у приймальному відділенні консультувала амбулаторних хворих, які своєчасно не лікуються, бо йти до сімейного лікаря не хочуть — там великі черги. Вони думають, що краще прийти у вихідний — все одно у приймальному відділені зобов’язані оглянути, послухати, надати рекомендації і т. д. Оскільки черговий терапевт працює на два відділення, мусить багато часу приділяти тяжким хворим терапевтичного відділення.
Я цілий день бігала з поверху на поверх, приймала хворих по «швидкій допомозі», надавала консультації в інших відділеннях, у перервах оглядала амбулаторних хворих. Останні агресивно вимагали, щоб їм приділяли більше уваги.
Емоційно дуже виснажилась від негативу, з яким приходять люди: ні «доброго дня», ні «допоможіть, будь ласка», а відразу підвищеним голосом наказують тобі, що слід робити. Лікаря не тільки не поважають, але й за людину взагалі не вважають. Дуже від цього сумно!
Усім вже відома історія про вибух у нашому місті. Я приймала постраждалу від нього. Після мого тяжкого дня і вечора. Вночі привезли жінку у вкрай тяжкому стані. Окрім усіх чергових лікарів (реаніматолог, хірург, травматолог), я негайно додатково викликала ургентних лікарів: узиста, невропатолога, хірурга, травматолога, потім через санавіацію — нейрохірурга. Всі лікарі боролися за життя невідомої тяжкої хворої цілу ніч. Водія я спочатку відправила за еритроцитарною масою в нашу обласну лікарню, але звідти змогли надати тільки два флакони крові. Тож за додатковими флаконами маси, які були вкрай необхідні, водій був відправлений в м. Білу Церкву. В дорозі він перебував чотири години...
Присісти відпочити мені вдалось лише о п’ятій ранку.
До чого вся моя розповідь? Не для того, щоб пожалітись! Ми самі вибрали свою професію. Просто хочеться закликати людей бути трішки людянішими і поважати один одного!
Хоч чергування було тяжким, але вже зранку перед закінченням зміни все ж було кілька приємних хвилин: приїхав стомлений водій з еритроцитарною масою і, побачивши, що на мені немає обличчя, просто обійняв і подякував за чергування. Медсестра, яка працювала зі мною в приймальному відділенні, вагітна (вже скоро в декрет), теж мужньо витримала цю добу. Я дуже вдячна людям, які були поруч і поставились до мене й до хворих із повагою й теплом. Пишаюся ними!
Будьте і ви, шановні наші пацієнти, людянішими, не забувайте: позитивні зміни починаються із кожного з нас!
P.S. Амбулаторних хворих у приймальному відділенні не зобов’язані приймати, лікар-терапевт займається лише тими, кого доставляє «швидка допомога».